25 травня відбувся семінар «Feeling Memory: Emotions, Loss and Digital Commemoration». Розмова відбулася за модерації Малгожати Лук’янов (PhD, факультет соціології Варшавського університету). Спікерки – Мая Савіцька (докторка наук, факультет соціології Варшавського університету) та Крістіна Бут (PhD, факультет журналістики Запорізького національного університету, голова правління ГО «Бути») – обговорили ключові питання: що відбувається з емоціями, коли вони переміщуються з приватного простору в цифровий, як працює цифрове вшанування пам’яті в Україні після лютого 2022 року. Наскрізною думкою семінару стала ідея «sharing is caring», яка значить, що обговорювати і ділитися болем означає піклуватися. Вшанування пам’яті, таким чином, є не лише актом пам’яті, а й формою спільного проживання горя.
Мая Савіцька розпочала розмову, зосередившись на переході емоцій та почуттів із приватного простору в публічний. Спікерка виділила три основні аспекти явища: як ми бачимо емоції, як ми їх комунікуємо, і що люди роблять зі своїми емоціями в онлайн-просторі. Емоції є індивідуальними, але, потрапляючи в цифровий простір, вони стають медіатизованими та набувають видимості. Особисте проживання горя стає частиною колективного досвіду. І саме практики вшанування пам’яті стають способом знайти спільну мову, щоб поділитись своїми почуттями та пояснити їх іншим.
Крістіна Бут зосередилась на психологічних аспектах проживання втрати, наголосивши на тому, що досвіди втрат (особливо в умовах війни) бувають дуже різними: від смерті чи загибелі близької людини до втрати відчуття стабільності. Українці зараз стикаються з великою кількістю втрат і проживають горе по-різному, зокрема й через інструменти вшанування пам’яті. Спікерка навела приклади цифрового вшанування, що з’явилися після лютого 2022 року: алеї пам’яті з цифровими елементами, віртуальні дошки пам’яті, цифрові меморіали, мистецькі виставки з інтерактивними експонатами.
Під час обговорень учасниці події дійшли спільної думки, що в цифровому просторі існує вірогідність конфліктів між проявами індивідуального горя та колективного. Саме тому необхідно шукати той спільний підхід, що зробить проживання горя хоча б трохи легшим і допоможе віднайти нові сенси й точки опори.
Окремо спікерки наголосили на безпеці дослідників і дослідниць, які працюють з втратою, та зауважили важливість розуміння того, як горе інших впливає на науковця. Учасниці також зосередилися на важливості травмоінформованої комунікації для тих, хто працює із темою втрати: чітке усвідомлення власної ролі, прозорість та нагадування про те, що це історії не лише про біль і горе, а і про любов.
