Наш проєкт досліджує, як під час війни, що триває, звичайні люди формують власні практики пам’ятання, зосереджуючись на досвіді України після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. У перші дні повномасштабної війни виникла велика кількість приватних і низових ініціатив — як в онлайн-, так і в офлайн-просторах, спрямованих на вшанування втрат, збереження пережитого досвіду та спротив забуттю. На відміну від офіційних меморіалів і державних форм комеморації, ці спонтанні практики (від невеликих стихійних меморіалів до цифрових жестів пам’яті в соціальних мережах) показують, як спільноти реагують на насильство в реальному часі.
Дослідження аналізує, як такі практики не лише вшановують жертв, а й стають формою громадянської стійкості. Приділяючи особливу увагу цифровій пам’яті — ефемерному контенту на кшталт Instagram-сторіз чи прямих трансляцій, які швидко зникають, але залишають потужний емоційний і смисловий слід, – проєкт осмислює, як нові технології трансформують політику пам’яті.
Наш аналіз охоплює період від перших днів вторгнення, з особливим фокусом на наслідках злочинів у Бучі та Ірпені, до третьої річниці повномасштабної війни. У такий спосіб проєкт долучається до ширших дискусій про колективну пам’ять і роль цифрової участі в умовах війни, розглядаючи низові практики творення пам’яті як одну з ключових сил сучасних суспільств.
Проєкт реалізується за підтримки Фундації польської науки (Foundation for Polish Science, FNP) у межах програми «For Ukraine». Це спільна ініціатива Запорізького національного університету (факультет журналістики) та Варшавського університету (факультет соціології).
